EUROREMONT

Kiedy zaczynaliśmy pracę nad programem zimą zeszłego roku, czuliśmy: opór na nic się nie zda. Nadchodzi czas zmian.

Dziś, w obliczu zbrodniczej napaści Rosji na Ukrainę i zjednoczenia Europy w kontrze do nieuzasadnionego aktu agresji, możemy powiedzieć:

Trwa wielki remont Europy. 

Trwa EUROREMONT!

Jako instytucja kultury wiemy, że naszym zadaniem jest opisywanie, dialogowanie i wychodzenie naprzeciw zmieniającej się rzeczywistości. Nasze zadania to cele instytucji przyszłości: oferowanie przestrzeni dla mieszkańców i mieszkanek Poznania bez względu na to skąd pochodzą. W obliczu wojny ta potrzeba stała się paląca i nagła. 

Przyszłość należy do heterogenicznych społeczeństw. O ile wielokulturowość w krajach Europy Zachodniej jest zjawiskiem nienowym, tak w Polsce jest procesem świeżym, którego uczymy się wspólnie dopiero od kilku lat. 

Przyszłość to różnorodność. A tę w dużym stopniu tworzą nowe mieszkanki i mieszkańcy — migrantki i migranci, którzy już dzisiaj stanowią 5% ludności Unii Europejskiej, a w związku z atakiem Ukrainy przez Rosję ta liczba z pewnością będzie się powiększać. 

Diagnoza dotyczy także Poznania, miasta:

  • – półmilionowego, w którym co najmniej co dziesiąty mieszkaniec / mieszkanka jest obywatelką / obywatelem Ukrainy,
  • – dwóch prędkości, gdzie „stolica” odnosi się zarówno do Berlina i Warszawy, a to co Wschodnie i Zachodnie łączy się w niepowtarzalnej atmosferze,
  • – z dumą wyznającego wartości liberalne splatając je z oporem przed zmianami.

Tylko od nas zależy jak zareagujemy na wydarzające się przemiany, w jaki sposób włączymy się proces budowania nowego współbycia i jakie będą rezultaty Euroremontu. Dlatego w tegorocznym programie Pawilonu przyglądamy się zjawiskom, które wydarzają się w przestrzeni wyznaczanej osią Berlin-Poznań-Kijów, a które rozgrywają się pomiędzy:

  • – katastrofą (wojenną, Czarnobylską, klimatyczną, pandemiczną) i zjednoczeniem,
  • – hiperkapitalizmem i fantazjami na temat dobrobytu,
  • – nielegalnymi kijowskimi rejwami i berlińską kulturą klubową czekającą na wpis na listę dziedzictwa UNESCO,
  • – idealizacji energii Wschodu i apoteozą maniery Zachodu,
  • – europejskimi wartościami i temu, jak są egzekwowane na granicach europejskich państw,
  • – pragnieniem „dogonienia Zachodu” i wzrastającymi ruchami nacjonalistycznymi i faszystowskimi.

Chcemy przyjrzeć się i złapać w ruchu zjawiska niejednorodne, heterogeniczne i wymykające się definicjom. Migotliwe i ulotne, których ślad na długo utrzyma się w budowaniu nowej rzeczywistości. W rozmyślaniach nad Nową Europą wychodzimy od przypadku katastrofy w Czarnobylu — wydarzającej się lokalnie i wsiąkającej w ziemię i ciała, przekraczającą geopolityczne podziały i granice. Ciekawi nas fenomen Euroremontu jako fantazmatu na temat nigdy niewydarzonej zachodniości. Z drugiej strony przyglądamy się fetyszyzacji Wschodu — biednego, ale sexy, energetycznego i nieujarzmionego. 

W tym roku pracujemy w międzynarodowym zespole programowym Pawilonu z zaproszoną do współpracy pochodzącą z Ukrainy, mieszkającą w Polsce Martą Romankiv. Pracujemy procesualnie, budując opowiadaną historię na bieżąco, obserwując zmieniającą się rzeczywistości i reakcje na zmiany. Przyglądamy się pamięci, doświadczeniu i marzeniom i tworzymy opowieść-odpowiedź na koniec historii ogłoszony na przełomie lat 80. i 90. XX wieku. Francis Fukuyama w eseju „Koniec historii?” stawiał tezę o zakończeniu procesu historycznego wraz z upadkiem komunizmu i nastaniem demokracji liberalnej – to okazuje się z dzisiejszej perspektywy naiwnością.

Więc jeśli nie koniec historii, to co? Katastrofa czy utopia? 

UA

ЄВРОРЕМОНТ

Взимку минулого року, коли ми розпочали роботу над програмою, відчували, що опір буде марним. Настає час змін. 

Сьогодні, на тлі злочинного нападу на Україну та об’єднання Європи проти невиправданої агресії, ми можемо сказати: 

Триває великий ремонт Європи.
Триває ЄВРОРЕМОНТ!

Як культурна інституція ми знаємо, що наше завдання ― це опис і ведення діалогів з урахуванням мінливої реальності. Наші завдання ― це цілі інституції майбутнього: пропонувати простір для мешканців Познаня, незалежно від їхнього походження. В умовах війни ця потреба стала необхідною та нагальною. 

Майбутнє за суспільствами, які є розмаїті у своєму складі. Якщо у західноєвропейських країнах мультикультуралізм це не нове явище, то в Польщі ― це свіжий процес, якому ми разом вчимося лише кілька років. 

Майбутнє ― це різноманіття. I це значною мірою створено новими жительками та жителями ― мігрантками та мігрантами, які вже становлять 5% населення Європейського Союзу, і через напад Росії на Україну ця кількість неодмінно збільшиться. 

Дослідження також стосується Познаня, міста:


– з півмільйонним населенням, в якому майже кожен десятий житель/жителька є громадянином/громадянкою України; 

– двох швидкостей, де “столиця” означає і Берлін, і Варшаву, де Схід і Захід поєднується в унікальній атмосфері;

– яке з гордістю підтримує ліберальні цінності, поєднуючи з опором перед змінами.

Тільки від нас залежить, як ми будемо реагувати на зміни, як ми будемо залучені у процес побудови нового співіснування та яким буде результат Євроремонту. Тому в цьогорічній програмі Pawilon ми розглядаємо явища, які відбуваються у просторі, визначеному віссю Берлін-Познань-Київ, та які відбуваються між: 


– катастрофою (воєнною, Чорнобильською, кліматичною, пандемічною) та об’єднанням;

– гіперкапіталізмом та фантазіями про добробут;

– нелегальними київськими рейвами й берлінською клубною культурою, яка чекає на внесення до списку спадщини ЮНЕСКО;

–  ідеалізацією енергії Сходу та апофеозом манер Заходу;

– європейськими цінностями та те, як вони дотримуються на кордонах європейських держав; 

– прагненням “наздогнати Захід” і зростанням націоналістичних та фашистських рухів. 

Ми хочемо розглянути і зловити у русі явища, які є неоднорідними, гетерогенними та виходять за межі. Явища миготливі й швидкоплинні, слід яких надовго залишиться в будівництві нової реальності. Роздуми про Нову Європу, ми починаємо з Чорнобильської катастрофи, яка відбулась локально, але просочилась в землю і тіла, перетинаючи геополітичні межі та кордони. Нас цікавить феномен Євроремонту як фантазму про Захід, якого ніколи не буде. З іншого боку, ми розглядаємо фетишизацію Сходу ― бідного, але сексуального, енергійного і неприборканого. 

Цього року ми працюємо над програмою в міжнародній команді із запрошеною до співпраці громадянкою України Мартою Романків. Ми працюємо процесуально: створюємо усну історію, спостерігаємо за зміною реальності та реакціями на ці зміни. Звертаємось до пам’яті, досвіду, мрій і творимо оповідь-відповідь на кінець історії, оголошеної на зламі 1980-х і 1990-х років. Френсіс Фукуяма в есе “Кінець історії?” висунув тезу про завершення історичного процесу з падінням комунізму та приходом ліберальної демократії ― з точки зору сьогодення це виявляється наївністю.

Тож якщо це не кінець історії, то що? Катастрофа чи утопія?

BY

ЕЎРАРАМОНТ

Калі мінулай зімой мы пачалі працаваць над праграмай, то адчулі: супраціў будзе бескарысны. Надыходзіць час перамен.

Сёння, перад тварам злачыннага нападу на Украіну і аб’яднання Еўропы ў супрацьстаянні неапраўданаму акту агрэсіі, мы можам сказаць:

Трывае  вялікі рамонт Еўропы.

Трывае ЕЎРАРАМОНТ!

Як установа культуры, мы ведаем, што наша задача — апісваць, весці дыялог і сустракацца з рэальнасцю, якая змяняецца. Нашы задачы – гэта мэты ўстаноў будучыні: прапанаваць прастору для жыхароў Познані, незалежна ад таго, адкуль яны паходзяць. Ва ўмовах вайны гэтая патрэба стала надзённай і раптоўнай.

Будучыня належыць гетэрагенным грамадствам. Калі мультыкультурнасць у заходнееўрапейскіх краінах — ужо вядомая з’ява, то ў Польшчы — пакуль што свежы працэс, якому мы разам вучымся ўсяго некалькі гадоў.

Будучыня – гэта разнастайнасць. А яна ў значнай ступені складаецца з новых жыхароў — мігрантак і мігрантаў, якія сёння складаюць 5% насельніцтва Еўрасаюза, і з-за нападу Расіі на Украіну гэтая колькасць, безумоўна, павялічыцца. 

Дыягназ таксама датычыць Познані, горада: 

  • – паўмільённага, у якім як мінімум кожны дзясяты жыхар з’яўляецца грамадзянінам Украіны
  • – дзвюх хуткасцей, дзе „сталіца” адносіцца і да Берліна, і да Варшавы, а тое, што Усходняе і Заходняе аб’яднанае ў непаўторнай атмасферы
  • – які горда прытрымліваецца ліберальных каштоўнасцяў, пераплятаючы іх з супраціўленнем пераменам.

Толькі ад нас залежыць, як мы адрэагуем на змены, якія адбываюцца, як уключымся ў працэс будовы новага суіснавання, і якія вынікі дасць Еўрарамонт. Таму ў сёлетняй праграме Павільёна мы разглядаем з’явы, якія адбываюцца ў прасторы, акрэсленай воссю Берлін-Познань-Кіеў, і якія адбываюцца паміж:

  • – катастрофай (ваеннай, Чарнобыльскай, кліматычнай, пандэмічнай) і ўз’яднаннем
  • – гіперкапіталізмам і фантазіямі пра дабрабыт
  • – нелегальнымі кіеўскімі рэйвамі і берлінскай клубнай  культурай, якія чакаюць унясення ў спіс спадчыны ЮНЕСКА
  • – ідэалізацыяй энергіі Усходу і апафеозам ладу Захаду
  • – еўрапейскімі каштоўнасцямі і тым, як яны прымяняюцца на межах еўрапейскіх краін
  • – імкненнем «дагнаць Захад» і ростам нацыяналістычных і фашысцкіх рухаў.

Мы хочам разгледзець і славіць у руху неаднародныя, гетэрагенным з’явы, якія выходзяць па-за межы дэфініцый. Мігатлівыя і мімалётныя, чый след  надоўга застанецца ў пабудове новай рэчаіснасці. Разважаючы пра Новую Еўропу, мы пачынаем з Чарнобыльскай катастрофы – якая адбываецца лакальна і прасочваецца ў зямлю і целы, перасякаючы геапалітычныя падзелы і межы. Нас цікавіць феномен Еўрарамонту як фантазіі пра Заходнясць, якая ніколі не здарылася. З іншага боку, мы глядзім на фетышызацыю Усходу – беднага, але sexy, энергічнага і непрыручанага.

Сёлета мы працуем у міжнароднай праграмовай групе Павільёна з запрошанай да супрацоўніцтва грамадзянкай Украіны Мартай Раманкіў. Мы працуем працэсуальна, штодзённа будуючы расказаную гісторыю, назіраючы змяненне рэальнасці і рэакцыі на змены. Мы прыглядаемся да памяці, вопыту і мар і ствараем гісторыю-адказ на канец гісторыі, абвешчаны на мяжы 1980-х і 1990-х гадоў. Фрэнсіс Фукуяма ў эсэ «Канец гісторыі?» высунуў тэзіс пра завяршэнне гістарычнага працэсу з падзеннем камунізму і прыходам ліберальнай дэмакратыі – гэта з сённяшняга пункту гледжання аказваецца наіўнасцю.

Так што, калі гэта не канец гісторыі, то што? Катастрофа ці ўтопія?